Центр Допомоги переселенцям та Армії у Дніпрі розпочав свою роботу з першого дня повномасштабного вторгнення. За вже більше ніж один рік ми стали справжньою родиною. Небайдужі люди різного віку, професій, поглядів на життя об’єдналися в єдиний механізм з головною метою – допомагати людям, які рятувалися від війни.

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з волонтером, без якої ми вже не уявляємо роботу Центру Допомоги – Ірина Анатоліївна! Завжди витончена, працьовита, зібрана й обов’язкова. І це не загадка, бо вона понад 20 років очолювала одне з районних управлінь соціального захисту у Дніпрі:

«До повномасштабного вторгнення ми працювали зі всіма категоріями населення, але 24 лютого минулого року сколихнуло нас ще більше. Величезний потік переселенців до Дніпра й ми не мали морального права відмовити хоч одній людині! Пригадуючи кінець лютого минулого року – розгубленість та неприйняття думки, що у 21 сторіччі таке можливо. Декілька днів – фрустрації, але мені, як керівнику, потрібно було взяти себе в руки та почати працювати зі своїми колегами. Ми зібралися з думками, відкинули страх й розпочали прийом людей в нашому управлінні. І хочу сказати, що в той жахливий момент, наша праця врятувала нас. Ми перестали боятися й розуміли, що повинні допомогти людям, які рятувалися від війни. Щодня ми приймали понад 400 людей, величезні черги. Й коли хтось прохав, щоб прийняти його швидше – ми йшли на зустріч людям. Починали наш робочий день на декілька часів раніше, але щоб встигнути допомогти всім! Мій день починався о 6 ранку, а закінчувався – з останнім переселенцем. Можна сказати, що ми працювали, приходили додому, вечеряли й спали, щоб наступного дня продовжити нашу місію», - розповідає Ірина Анатоліївна.

Як вона розповіла, коли ситуація стала більш контрольованою, вона вирішила піти на пенсію. Але сидіти склавши руки довго не змогла й звернулася до Центру Допомоги:

«Я побула вдома менш як місяць, прочитала декілька книжок й зрозуміла, що сидіти склавши руки – просто не можу. Зателефонувала до Центру Допомоги, запропонувала свою допомогу й мене одразу ж запросили! Мої внутрішні відчуття – я маю допомагати людям, реалізовувати свої знання у сфері соціального захисту: проконсультувати або підказати переселенцям де оформити документи, як і куди краще звернутися, якщо вони втратили якусь довідку, паспорт або їм потрібно отримати іншу правову допомогу. Відчуваю свою необхідність, а найголовніше – бажання допомагати. Це мій вибір. Дуже тішить, що багато міжнародних організацій та партнерів приходять на допомогу людям. Наприклад, Фонд Східна Європа та Fondation de Francе підтримали Центр Допомоги й ми зараз передаємо родинам-переселенцям важливі гуманітарні набори. Всі люди згуртувалися навколо й підставляють плече підтримки один одному і я у «рядку» разом з ними. Пишаюсь», - додала Ірина.

Кожен день волонтерки йде за графіком. Зранку – зустріч й оформлення документів переселенців, консультації за потребою, передача гуманітарних пакунків. Вдень – формування гуманітарною допомоги на записану чергу, обробка дзвінків переселенців, формування списків й постійний рух. Не вистачить пальців на руках, щоб полічити завдання й прохання, які виконуються Іриною.

«Мій синочок зараз на одному з напрямків, боронить Незалежність України. Молюся за нього та всіх Захисників, щоб вдалося відкинути цю навалу. Ми єдині та згуртовані й у цьому наша сила», - додала Наталія.

Дякуючи Фонд Східна Європа та Fondation de Francе ми змогли підтримати Наталію гуманітарним пакунком та речами першої необхідності. Волонтери БФ Центр Допомоги роблять все можливе, щоб допомагати родинам-переселенцям.

Разом до перемоги!

31.03.2023 / 16-26